Слова

Зустрілись на таборі два юні пластуни,
Приятелі сердечні зробилися вони.
На ватру, на забаву, на впоряд і на вправу,
Усе разом ходили, два юні пластуни.

Раз доля захотіла на горе, на біду;
На ватру раз привели пластунку молоду.
Така собі маленька, така собі гарненька,
Голівка як маківка, пластунка молода.

Богдан до Гриця каже: «Це справа добра є,
Ще ватра не загасне, дівча буде моє.»
А Грицько каже: «Друже, не пхайся ти так дуже,
Затям собі навіки, дівча буде моє.»

І так від слова в слово, а далі рук діла,
Один одного в носа, аж кровця потекла.
А другого у ямку, що той спом’янув мамку,
Той в ухо, той у зуби, чиє буде дівча.

Аж раптом схаменулись, із дива обидва.
Із третім проводжає пластунка молода.
Невинно поглядає і очка завертає
На третього фраєра пластунка молода.

А друзі помирились, почистились, помились,
І рушили на ватру, бо це була весна…